Швидкість і якість
ідуть в унісон там, де возводить об’єкт «НІБУЛОН»

У Градизьку (Глобинський район) урочисто відкрили щойно зведений комплекс перевантажувального терміналу з відвантаження зернових та олійних культур на річковий транспорт, що є складовою масштабного інвестпроекту компанії «НІБУЛОН» вартістю 470 млн. доларів США із відродження Дніпра та інших річок України як транспортних артерій. У церемонії відкриття взяв участь віце-прем’єр-міністр України з питань АПК Віктор Слаута, голова Комітету Верховної Ради України з питань агрополітики і земельних відносин Григорій Калетник, голова Полтавської облдержадміністрації Олександр Удовіченко, голова Полтавської обласної ради Володимир Марченко, заступник голови облдержадміністрації Володимир Замикула, голова Глобинської райдержадміністрації Юрій Мацак, керівники аграрних управлінь та громадських організацій, високопоставлені особи, численні зарубіжні гості, а також кілька тисяч жителів Градизька та області.

 Детальніше читайте на сторінках газети.

Урожай-2010

Радилися новосанжарські жниварі

Голова Новосанжарської РДАСергій Шовкопляс

із своїм першим заступником Володимиром Тараненком.

«Хліб – усьому голова, але головою всіх наших цінностей є людина». Цими словами почав свій виступ очільник Новосанжарської райдержадміністрації Сергій Шовкопляс перед хліборобами району, які зібралися в ТОВ «Елеватор «Чиста криниця» на районний семінар, мета якого – ще раз проаналізувати рівень готовності аграріїв до виходу в поле, послухати поради спеціалістів і нагадати про основні вимоги, що стоять перед спеціалістами в цей період.
Він побажав усім присутнім не соромитися вчитися, прислухатися до корисних порад, надавати один одному допомогу, щоб не втратити жодної зернини й зібрати вирощене збіжжя швидко та якісно. Як зазначив, виступаючи, начальник управління агропромислового розвитку РДА Володимир Сальний, цьогоріч довелося навесні пересівати 47% посівів озимих культур, серед яких — стовідсотково ріпак і майже всі площі ячменю, а також близько третини пшениці. Тож до збирання нині всього 15,2 тис. га ранніх зернових проти 23 тис. у минулому році. Для цього в наявності достатньо техніки, зерно нового врожаю готові прийняти 63 токових господарства, при потребі діятимуть 24 зерносушарки. Достатньою мірою запаслися аграрії й паливно-мастильними матеріалами. Проте засмучує хліборобів цінова політика: досі невідомо, якою остаточно буде рекомендована ціна зерна нинішнього врожаю.

Олександр ЗІНЧЕНКО
Фото Антона Єфіменка

Лідери АПК Полтавщини

Володимир НЕСЕН:

«Я вірив, що разом наведемо лад.

Якби не вірив, то й не брався б»

Із дня свого заснування в 1930 році й понині агрофірма «Оржицька» спеціалізується на тваринницькій галузі, зокрема — на свинарстві. За багато років господарство не раз зазнавало реорганізацій, проте всі керівники залишали назву незмінною, підкреслюючи цим відданість землі, на якій жили. Нині центральна садиба агрофірми знаходиться в Тарасенковому, а відділки Маяківка та Золотухи — неподалік. Щоправда, за пам’ятних іще радянських часів головні магістральні дороги чомусь прокладали мимо цього села й воно залишалося, немовби в тупику: сюди заїдеш, а щоб рухатися далі, треба повертатися назад. Та в 1994 році цей недолік у сполученні було усунуто, й нині селяни вільно їдуть у будь-якому напрямкові, у тому числі — й до відділків.

— Саме тим, що маємо розвинуте тваринництво, і відрізняється наше господарство від інших, – розповідає директор СТОВ «Агрофірма «Оржицька» Володимир Несен, заслужений працівник сільського господарства України, депутат обласної ради. – У нас є три молочнотоварні ферми, де утримується 2800 голів ВРХ, із них — 700 корів, доглядаємо 8,5 тисячі свиней. Це поголів’я вирощується в двох племінних заводах із розведення Української білої великої породи свиней. Цього року, за результатами проведеної апробації, наших свинок віднесено до м’ясного типу «Великобагачанський». Чому так? Коли в 2000 році ми починали створювати племрепродуктор, то з цього району, з агрофірми «Україна», якою керує мій товариш Іван Махтейович Балюк, завезли частину племінного молодняка. Ще маємо племзаводи з розведення Української молочної чорно-рябої породи корів.

Докладніше читайте на сторінках газети

Больові точки

«Найслабше колесо найдужче кричить»

Так говорить народна мудрість. Схоже, «біль колеса» гостро відчувають і пасажири, й самі транспортники, яких турбують «перезрілі» проблеми тарифної політики, чесної конкуренції, рентабельності маршрутів. Ці та інші наболілі «автозапитання» лягли в основу нещодавно проведеної наради «Про поліпшення пасажирських перевезень на автобусних маршрутах області».

534 маршрути, на яких трудиться майже 800 автобусів – так виглядає сформована транспортна мережа області. В ідеалі вона має охоплювати всі населені пункти, не залишаючи жодне село чи селище без маршрутного сполучення. Проте це тільки на перший погляд. Як повідомив на загал перший заступник начальника Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури Полтавської ОДА Ілля Чередніченко, «сіль» у тому, що деякі перевізники відверто ігнорують свої обов’язки, відмовляючись від малоприбуткових маршрутів. Мотивація проста – вони «не приносять і 400 грн». Підрахунки перетворюються в дії: транспортники «крутяться», скасовуючи рейси, або самостійно, без погоджень, змінюють маршрути руху. Швидко зреагувати й знайти відповідну автозаміну в стислі терміни дуже важко, тому іноді громадяни не можуть задовольнити своє законне право в потребі пересування. Щоб уникнути цього, за словами Іллі Чередніченка, надалі перевізникам будуть висуватися жорсткі умови: виграв конкурс – треба відпрацювати передбаченим маршрутом 5 років, згідно з договором. Окрім того, прибуткові автошляхи будуть виставляти на тендер у парі з соціальними.
Не менше турбувала учасників наради й легалізація транспортного бізнесу, зокрема пасажирських перевезень до Харкова, Дніпропетровська, Києва. До цього пункту присутні додали й слушні зауваження з приводу офіційного працевлаштування водіїв маршруток. Сьогодні нікого не здивуєш тим, що на господаря більше десятка маршруток офіційно працює тільки декілька осіб, решта – нелегали, яких не реєструють у центрі зайнятості.
Часто всупереч закону не проти заробити й самі водії – на невидачі проїзних квитків або самовільному підвищенні вартості проїзду. Задля цього перевізники свідомо збільшують кілометраж, доплюсовуючи хоч незначну суму до чітко визначеної вартості. Щоб надалі уникнути подібних надбавок, за словами Іллі Чередніченка, усі маршрути попередньо обстежуватиме відповідна робоча комісія.
Грішать транспортники й недотриманням положень законодавчих актів, зокрема регламентом руху: не всі здійснюють відправлення від автостанції, частина воліє навіть не заїжджати туди, роблячи посадку на прилеглих територіях. Погоджуючись на це, пасажири повинні знати, що у випадку ДТП, вони не матимуть страховки й прав на виплату компенсацій.
На роздуми наштовхує і якість перевезень та комфортабельність автобусів, які поки що, на жаль, не йдуть ні в які порівняння із закордонними. Деякі машини експлуатуються понад десять років і потребують негайної заміни. Так, працівниками Державтоінспекції ГУ МВС України в Полтавській області виявлено 125 технічно несправних автобусів. Окрім того, є випадки, коли водії виходять на маршрут у нетверезому стані. Як зауважив заступник начальника управління Державтоінспекції ГУ МВС України в Полтавській області Микола Стоцький, заходи у вигляді штрафних санкцій не завжди дієві: «Зазвичай, ми працюємо з водіями, які заплатили штраф – і все. Самі ж власники можуть і не знати про значні недоліки й порушення».
У відповідь на вищесказане запитання виникли й у перевізників. Так, голову наглядової ради ВАТ «Кременчуцьке АТП 15307» Юрія Кірєєва цікавило таке: «За структурою перевезень видно, що майже 90 % тих, хто надає послуги, – це фізичні особи й тільки 10 % – юридичні. Така невідповідність засвідчує факт дроблення крупних автобусних підприємств. Чому сьогодні невигідно мати великі транспортні засоби? Чому неприбутково утримувати автобази? Бо процвітають нелегальні перевізники, й чесній конкуренції немає місця. Ініціюю створення обласної робочої групи, до якої входитимуть представники дотичних до транспортної мережі структур із метою прийняття базової регіональної програми з надання пасажирських перевезень. Хочеться вірити, що чергова нарада не буде просто галочкою».
Окремих перевізників цікавило, чому працівники Державтоінспекції очікують жертву там, де, приміром, складно здійснити поворот великим автобусом, не порушивши при цьому Правил дорожнього руху.
Проте чи не найбільше боліло тарифне питання: «Навіть олівець подорожчав у ціні за останній час, – аргументували транспортники, – вартість пального, запчастин – також не прогнозована. До того ж, перелік пільговиків знову розширили, так і не повернувши попередньо заборгованих 4,2 млн. грн за перевезення. Як виживати?»

Оксана ЛУКАШ

ХХІ століття: волосся дибки

«Я люблю маму за її женихів»

Зізнався на загал групи Андрійко, коли я запитала: «Діти, а за що ви любите свою матусю?». Відповідь була миттєвою, без паузи на роздуми й нагадувала уривок з анекдоту, який іскрометно повторила п’ятирічна дитина.

Батьки хлопця розбіглися рік тому. Розлучення проходило за всіма пунктами української ментальності: гучні сварки та бійки. Пригадую, як колись Андрій розповідав, як «тато бив маму так, що в неї виступила кров на обличчі». Дитина тяжко спри-ймала домашні перипетії. Це проявлялося в поведінці, манерах спілкування. Одного разу на годині малювання група отримала завдання відтворити веселку. Коли я підійшла до робочого місця Андрійка, в око кинулася чорно-коричнева гама кольорів на аркуші паперу, що свідчило про високий рівень тривожності дитини.
Із кожним днем після розлучення батьків з Андрійком відбувалися неприховані метаморфози. Колись чемний вихованець став діаметральною протилежністю собі колишньому: вередував, сперечався з вихователями. Турбував і зовнішній вигляд малюка. Складалося враження, що молода мати забувала дбати про хлопчика. Дитина чотири дні поспіль могла приходити в одному одязі.
Якось у групі ми обговорювали професії та те, ким у майбутньому малюки хочуть стати. Більшість наперебій щебетали, що мріють, як тато чи мама, працювати банкірами, продавцями, водіями …
– А моя мама також ходить на автосправу, – похвалився Андрійко.
– Справді?
– Так, майже кожної ночі, – не задумуючись, промовив хлопець, – а я тоді лишаюся з бабусею.
Забирати Андрія з дитсадочка вчасно теж ніхто не поспішав. На зауваження вихователів із цього приводу мама відповідала: «А що тут такого?». До того ж усі словесні діалоги п’ятирічного малюка з мамою були схожі на дорослі баталії. Зазвичай, це траплялося, коли Андрій вередував і не хотів збиратися з садочка. І на часте мамине «закрив рот!» він відповідав: «Сама закрила!».
Чи не найбільший острах у мене викликало, коли Андрій прийшов до садочка з синяками на тілі. «Домашній «почерк», – подумала я. Проте, забираючи дитину з групи, мама висловила іншу версію: «Як ви могли недогледіти! Сьогодні я привела абсолютно здорову дитину, то чому під кінець дня вона в синцях? Коли й де ти впав?» – допитувала хлопця. Усі намагання працівників довести протилежне закінчилися тим, що з дитини видавили: «Я впав сьогодні». «Ще раз таке повториться, буду жалітися на вихователів у міське управління освіти», – додала матуся насамкінець.
Прийшовши додому засмучена, я не знала, що вже завтра в присутності мами й педагогів Андрій скаже, що його били вдома.
Як пом’якшити негативні наслідки? Ідеальний варіант, коли батьки розходяться без сварок, скандалів і взаємних докорів. Такий варіант розлучення найменше травмує дитину, яка відчуває емоції батьків, навіть якщо вони намагаються їх приховувати. Дошкільнику потрібен хтось, із ким він може обговорити свої почуття, це може бути бабуся чи дідусь. Також дитині необхідно точно знати, що вона не перестане бачитися з батьком чи мамою, які йдуть із сім’ї.

«Неосвітянські» роздуми від

Олесі Гострослів

Спеціальний проект

ВЕТЕРАНСЬКИЙ ВІСНИК

Що болить ветеранській спільноті області?

Раїса Самойленко,
керівник прес-групи
обласної організації ветеранів
 

А тепер про СПОРТ

Кубок імені В’ячеслава Чорновола оселився в Михнівці

Із нагоди Дня молоді вдесяте у райцентрі Решетилівці відбувся турнір із міні-футболу на кубок імені В’ячеслава Чорновола. Його влаштувала обласна організація партії «За Україну!». Ці змагання, 10 років тому започатковані Рухом, уже стали доброю спортивною традицією решетилівського краю.
«Цей ювілейний турнір, як і зазвичай, має на меті популяризацію здорового способу життя серед дітей та юнацтва, а також увічнення пам'яті видатного борця за Україну В'ячеслава Чорновола,» - наголосив під час урочистого відкриття спортивного свята депутат обласної ради, голова Полтавської обласної організації партії «За Україну!» Олег Пустовгар.
Юних спортсменів привітали й голова Решетилівської райорганізації «заукраїнців» В'ячеслав Назаренко та член правління обласної партійної організації «За Україну!» з молодіжних питань Євген Янкевич. Турнір проходив на полі європейського зразка, збудованому в рамках обласної Програми будівництва сучасних спортивних майданчиків зі штучним покриттям. Її було схвалено у 2008 році з ініціативи депутатів облради національно-демократичного спрямування.
У змаганнях взяли участь юнацькі футбольні команди з Решетилівки та довколишніх сіл. Третє місце посіла команда Решетилівського маслозаводу. У фінальному ж матчі вирували пристрасті не згірш африканських на Мундіалі-2010.
Гра проходила зі змінним успіхом, завершившись в основний час внічию. Додатковий час теж не виявив переможця, і лише в серії післяматчевих пенальті «Штурму» із с. Михнівки вдалося здолати райцентрівський «Люкс». Капітанам команд, які здобули перше, друге і третє місця, Олег Пустовгар вручив грошові винагороди, кубки та грамоти облорганізації партії «За Україну!».

Прес-служба
обласної організації партії «За Україну!»

Кримінал

У Карлівці 30-річний рецидивіст
жорстоко вбив колишню вчительку… за 6 гривень

Через декілька годин після вбивства, близько 15 години, працівники міліції знайшли тіло 79-літньої Любові Павлівни Семеренко в її приватному будинку з багатьма ножовими пораненнями, привалене товстим шаром одягу, посуду та особистих речей. Зловмисник буквально перевернув будинок догори ногами. Безлад ускладнив пошуки речових доказів, однак не завадив фахівцям Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС виявити відбитки пальців рук та інші цінні для дослідження сліди злочину.

Докладніше читайте на сторінках газети

Із книжкової полиці

"Видатні люди Великобагачанщини"

У видавництві «АСМІ» побачила світ друга книга «Видатні люди Великобагачанщини». У ній — стисла оповідь про історичне минуле, становлення й розвиток району протягом 85-ти років його існування, про неоціненний вклад дідів і прадідів у розвиток рідного краю, про земляків, які стали прикладом для наслідування.
Серед них – Герой України, голова приватної агрофірми «Україна» Іван Балюк, заслужений працівник сільського господарства Володимир Андрієнко, доктор технічних наук Віктор Пашинський, заслужений лікар Надія Жугіна, дипломати Володимир та Віталій Бутяги, воїн-інтернаціоналіст Геннадій Захарченко, заслужені працівники культури Олександр Пушкін та Наталія Май, заслужені журналісти України Раїса Самойленко та Олександр Прогрущенко.
Книга підготовлена спеціальною редакційною колегією, зокрема такими ентузіастами, як Зінаїда Марченко, Ольга Голокоз, Олександр Солод.
Як поінформував на презентації голова Великобагачанської районної ради Юрій Саковський, на видання з районного бюджету було виділено 300 тисяч гривень.

Раїса Лугова

КОНКУРС

"Вклонімося батькові"

На адресу редакції надійшло безліч схвальних відгуків про конкурс «Вклонімося матері». Разом із тим багато читачів запитували нас: «А про батька чому забули?».
Нещодавно у світі відзначався Міжнародний день батька. Увага спільноти була прикута до ролі й значення батька в житті кожної людини. Перебравши подумки всіх героїв наших публікацій, авторів статей, представників усіх галузей, про яких пише журналістське перо, ми свідомо дійшли висновку: конче необхідно сказати слово про БАТЬКА. Тож пропонуємо вам висловити найщиріші почуття любові і вдячності рідній людині. Чекаємо на ваші розповіді, фото, спогади, вірші-посвяти і впевнені, що на сторінках газети вималюється справжня родина – дружна й любляча, яка шанує батька й матір.
Визначення переможців конкурсу відбуватиметься в трьох номінаціях:
1. розповідь, есе;
2. фото;
3. креатив ( малюнок, пісня, поема та ін.).
Фінал конкурсу – в День газети «Село полтавське» (19 листопада).
Свій голос за автора, який сподобався найбільше, можна віддати, надіславши купон-емблему конкурсу на адресу редакції: м. Полтава, вул. Міщенка, 2, офіс 38.